у науковій термінології

1) альфа (перша літера грецького алфавіту)

2) астр. найяскравіша (головна) зірка сузір'я

* * *

1) альфа ( перша літера грецького алфавіту)

2) початок; першооснова; джерело

3) перший член ряду ( у науковій термінології)

4) acтp. (Alpha) альфа ( зірка сузір'я)

5) фiз. альфа-частинка

6) унів. альфа, оцінка відмінно ( на іспиті) alpha and omega; альфа е омега; початок, кінець; сутність, найголовніше

1) альфа ( перша літера грецького алфавіту)

2) початок; першооснова; джерело

3) перший член ряду ( у науковій термінології)

4) acтp. (Alpha) альфа ( зірка сузір'я)

5) фiз. альфа-частинка

6) унів. альфа, оцінка відмінно ( на іспиті) alpha and omega; альфа е омега; початок, кінець; сутність, найголовніше

1) середньовічна латинь; латинь, що використовується в науковій літературі, у термінології

2) група романських мов

1) середньовічна латинь; латинь, що використовується в науковій літературі, у термінології

2) група романських мов

Ейнштейн, Альберт (1879, Ульм, Німеччина - 1955) - фізик-теоретик, засновник релятивістської фізики, яка суттєво вплинула не тільки на розвиток фізики, космології, механіки XX ст., а й спричинилася до створення нової картини світу та зміни стилю наукового мислення. Е. закінчив Цюрихський політехнікум, працював на посаді проф. у Празі і Цюриху та в Берліні (директор дослідницького ін-ту), від 1933р. - після еміграції з нацистської Німеччини - проф. Принстонського ун-ту. За оцінкою самого Е., новизна і значущість теорії відносності полягає перш за все в тому, що вона є новою теорією простору і часу. Е. прийшов до висновку про необхідність перегляду поглядів Ньютона на фізичні простір і час як на абсолютні і первинні щодо матеріальних тіл і явищ. Вчений надав їм статус фізичних конструкцій, тісно пов'язаних із природою фізичного субстрату. Для цього треба було дослідити межі необхідності й обґрунтованості наукових понять, розглянути їх природу та джерела, тобто процес створення фундаментальної фізичної теорії відносності виявився нерозривно пов'язаним із філософським аналізом природи понять простору й часу. Філософські погляди Е. формувалися під впливом ідей Спінози, Г'юма, Канта, Маха, Рассела, інших філософів. Знайомство з різними філософськими концепціями природи наукових понять та їх критичне осмислення дозволили Е. створити власну концепцію, в основу якої покладено тезу про "свободу творчості" суб'єкта в процесі створення наукової картини світу. Як вважає Е., наука є найбільш об'єктивним і неособистим з усього, що відоме людині; коротке слово "Я" не повинне відігравати ніякої ролі в роздумах вченого. Але досягнення об'єктивного знання неможливе як у руслі емпіризму, так і в руслі раціоналізму В. чення Канта про продуктивну здатність уяви було інтерпретоване Е. і постало як "свобода створення понять". Визначення категорій як апріорних форм мислення Е. вважає "фатальною помилкою" Канта. За Е., свобода створення понять полягає у встановленні та фіксації в мисленні найбільш суттєвих ознак і зв'язків між речами матеріального світу без звернення до безпосереднього досвіду. Творча уява або інтуїція необхідні вченому, аби звільнитися від кайданів строгого доведення при переході від чуттєвого досвіду до абстрактного мислення. Але, на відміну від Бергсона, Е. не бачить в інтуїції підсвідому, ірраціональну силу, яка спрямована на підрив розуму. Навпаки, інтуїція як реальний фактор наукового дослідження доповнює розум, цементуючи розрізнені наукові положення і надаючи їм форми цілісної структури. Методологічна концепція Е., попри її певні помилки і обмеження (некритичне запозичення ідеї напередвстановленої гармонії, використання певної махістської термінології тощо), є дуже важливим і необхідним моментом становлення нової, некласичної раціональності наукового пізнання.

ЛОГІКА ФІЛОСОФСЬКА - розділ сучасної логіки, в якому досліджуються міркування, найбільш притаманні філософській практиці, а також гуманітарній сфері знання в цілому. Мета досліджень Л.ф. - уточнити ту чи ту філософську проблему, а можливо, й вирішити її логічними засобами. З появою розділу логіки, орієнтованого на дослідження основ математичного знання, розпочалися й повсякчас точилися суперечки: чи логіка є частиною філософії, чи математики. Але незважаючи на перипетії її застосування у будь-якій царині (науковій, довколанауковій і навіть ненауковій), логіка, виникнувши в лоні філософії, залишається і дотепер частиною філософії З. ворот "Л.ф.", що видається тавтологічним, запропоновано у 60-х рр. XX ст. вживати з метою відстояти термінологічно цю тезу, відмежувавши себе від вузьких уявлень про сучасну логіку як прикладну математику. До Л.ф. відносять логіку часу і простору, епістемічну логіку, деонтичну логіку, логіку норм і оцінок та ін.